Пацієнт завжди неправий?

З вини лікаря Катерина Носикова померла в бердянському пологовому будинку через десять днів після народження доньки («ДТ», №8, 2002 р. стаття «Індульгенція на вбивство»). Такий вердикт винесли три лікарські комісії, зокрема й проведена в Київській медакадемії післядипломної освіти провідними фахівцями країни. Сам собою факт визнання помилок своїх колег — річ досить рідкісна, тим паче на такому рівні. Максимум, чого змогли домогтися родичі загиблої, — тимчасового позбавлення лікаря керівної посади та кваліфікаційних категорій. Але не минуло й трьох років, як винного... призначили завідувачем гінекологічного відділення.

З вини лікаря Катерина Носикова померла в бердянському пологовому будинку через десять днів після народження доньки («ДТ», №8, 2002 р. стаття «Індульгенція на вбивство»). Такий вердикт винесли три лікарські комісії, зокрема й проведена в Київській медакадемії післядипломної освіти провідними фахівцями країни. Сам собою факт визнання помилок своїх колег — річ досить рідкісна, тим паче на такому рівні. Максимум, чого змогли домогтися родичі загиблої, — тимчасового позбавлення лікаря керівної посади та кваліфікаційних категорій. Але не минуло й трьох років, як винного... призначили завідувачем гінекологічного відділення.

Отож довести вину лікаря наше законодавство дозволяє, а ось із адекватним покаранням — серйозні проблеми. Притягнути до адміністративної відповідальності ще можна, та за кримінальними статтями — «вбивство через необережність» або «злочинна халатність» — практично нереально. Тим паче одержати компенсацію за втрачене здоров’я або життя близького.

Про це йшлося на недавньому засіданні Української національної ради з захисту прав і безпеки пацієнтів. Як відзначалося, клієнти європейських медзакладів мають безліч прав, зокрема на думку кількох лікарів (консиліум), на самовизначення щодо методів лікування, на інформацію (які процедури й ліки прописано, їх дія та наслідки) і навіть на збереження людської гідності й допомогу в проведенні релігійних відправ.

Український пацієнт у цьому плані абсолютно безправний. Тобто, звісно, можна зрештою домогтися, щоб покликали ще одного лікаря для консультації, розповіли, чому прописано ті або інші ліки та які від них побічні ефекти. Але все це потребує таких зусиль, на які в пацієнта часто просто немає сил. Яка змучена болем людина, відчуваючи, що кожна хвилина зволікання загрожує смертю, спроможна мислити раціонально й вимагати скликання консиліуму? Та й про ліки всієї правди не дізнаєшся: розкажуть, чому виписали саме цей хороший препарат за 280 грн., та й край. А те, що є нічим не гірший вітчизняний аналог лише за 24 грн., ніхто не скаже, а надто коли купувати ліки пропонують у лікарняній аптеці.

Найпроблемніше — одержати компенсацію за заподіяну моральну й матеріальну шкоду. Про першу в нашому суспільстві поки що не говорять: чи то про неякісну медичну консультацію йдеться, чи то про приниження або автомобільну аварію — соціальна психологія не та. Тим часом компенсувати матеріальні витрати, вважають в Асоціації юристів України, цілком реально. Правда, лише в тому випадку, якщо пацієнт постраждав у приватній клініці. Навіть без історії хвороби на руках можна домогтися арешту майна чи коштів на банківських рахунках і стягнути таким чином компенсацію.

Проте тут постає ще одна проблема: де знайти юриста, який чудово розбирається в медичному законодавстві? У звичайних юридичних фірмах від «медичних» справ відхрещуються, як тільки можуть, а спеціалізованих поки що немає. Більше поталанило клієнтам страхових компаній, де працюють цілі відділи, які спеціалізуються на захисті прав пацієнтів і експертизі якості лікування. У принципі, консультувати вони можуть і незастрахованого, але навряд чи така допомога багатьом по кишені, та й практика роботи юристів-страхувачів із державними медзакладами небагата.

Заради справедливості слід відзначити: і на Заході, де вповноважений із прав пацієнтів є мало не в кожній клініці, не все так гладко. Як випливає з матеріалів, наданих Радою захисту і безпеки прав пацієнтів, такі спеціалізовані служби почали діяти наприкінці 60-х років минулого століття. Тоді у США заклади охорони здоров’я почали призначати представників пацієнтів, так званих адвокатів пацієнтів, або омбудсменів. Вони розглядали скарги на погане або «байдуже» (!) надання медичної допомоги. Сьогодні такі адвокати діють у більш як половині американських клінік, будинках сестринського догляду, госпіталях тощо.

Попри досвід і розвиненішу демократію, багато тамтешніх проблем схожі на наші. Приміром, у Великобританії всі спроби одержати в офіційних осіб точну статистику про лікарські помилки, зокрема й фатальні, марні — навіть коли запит на адресу міністра охорони здоров’я роблять члени парламенту. Судовий процес із метою одержання компенсації розглядається не інакше як скандал і може тривати близько п’яти років (абсолютний рекорд — 17 років). Дорожнеча, складна процедура, часто некомпетентність юристів роблять такі випадки жахіттям і для лікарів, і для пацієнтів.

Одне слово, у будь-якій країні захист прав пацієнтів — справа складна, потребує юристів із досвідом, знаннями й навичками ведення таких справ. В Україні, відзначали учасники засідання, все ускладнюється відсутністю не тільки відповідних кадрів, а й дійового законодавства в цій сфері, реальної системи захисту прав пацієнтів.

Хоча можливості змінити ситуацію є. Приміром, через інститут Уповноваженого із прав людини у Верховній Раді цілком реально, вважають окремі фахівці, здійснити перехід від так званої «медицини, що захищається» до «медицини, що захищає». Саме служба омбудсмена має можливості вирішувати як завдання повсякденного захисту пацієнтів — об’єктивно, швидко, безплатно та професійно, так і питання глобального вдосконалення законодавства, правової культури пацієнтів і медпрацівників. Перший крок у цьому плані вже зроблено — у Програмі захисту прав споживачів на 2003—2005 роки. Серед заходів щодо її виконання значиться й розробка проекту закону про захист прав пацієнтів.

А сьогодні наша людина, перш ніж писати скаргу, повинна усвідомити, чого ж вона, власне, хоче: облегшити душу, забезпечити кривдникові кілька неприємних хвилин у кабінеті вищого начальства чи одержати компенсацію за заподіяну шкоду. У перших двох випадках можна сміливо братися за перо — результат досяжний. А в останньому, смію запевнити (всупереч заявам юристів, які, втім, не змогли назвати жодної виграної ними справи із захисту прав пацієнтів), нічого, крім зіпсованих нервів, домогтися не вдасться. Навіть із допомогою висококласних юристів: дійових законів поки що немає, і коли вони з’являться — невідомо.

А ті ж, хто не втрачає надії притягнути до відповідальності винного медика, можуть зателефонувати в юридичну службу Української національної ради із захисту прав і безпеки пацієнтів: (044) 239-33-22.

За матеріалами www.zn.kiev.ua