en   ua   ru 
Skarga
 Навігація 
Головна сторінка
Останні новини
Скарги
Наші опитування
Пошук по сайту
Мій акаунт
Гостьова книга
FAQ (Питання і відповіді)
Написати листа адміну
Співпраця
Додати скаргу

 Пошук по сайту 

 Категорії 



 Новини 

Захист прав пацієнта в контексті обов’язків і відповідальності лікарів
Субота, 12 Березня 2011

Взаємовідносини лікаря й пацієнта є основою регулювання медичного законодавства в Україні. В умовах реформування системи охорони здоров’я й фактичного поступового її переходу на платну основу відносини між пацієнтами й системою охорони здоров’я переходять у сферу цивільно-правового регулювання. Найважливіші цінності людини – життя й здоров’я – стають предметом цивільно-правових угод. При переході до платної медицини змінюється статус закладів охорони здоров’я – вони стають виробниками медичних послуг і мають відповідні права й повноваження. При цьому також стає необхідним більш чітке визначення прав і обов’язків пацієнта. Сьогодні, взаємини між лікарем і пацієнтом, їхні права й обов’язки в Україні регулюються переважно загальними законодавчими положеннями: Конституція України, Цивільний, Адміністративний, Кримінальний кодекси, ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (далі – Основи), інші підзаконні акти Міністерства охорони здоров’я. Тому поняття «медичне законодавство» – це збірний образ різних нормативних актів, які регулюють діяльність лікарів в Україні.

Відповідальність лікарів

Для лікарів законодавець в основному встановлює заборони, для пацієнта – визначає права, перш за все, як споживача послуг сфери охорони здоров’я і носія основних конституційних прав.


Таким чином, в умовах сучасної системи охорони здоров’я України професійна відповідальність лікаря визначається переважно законодавчими заборонами. Межі відповідальності медичних працівників не закріплені в єдиному нормативному документі. Окремі норми відповідальності лікарів містять Основи, якими визначено, що лікар не несе відповідальності за здоров’я хворого при відмові пацієнта від медичних приписів або при порушенні встановленого режиму (ст. 34 Основ). Також вказано, що відповідальність за несвоєчасне й неякісне забезпечення надання медичної допомоги, що призвело до тяжких наслідків, несуть органи влади й спеціальні заклади, які обслуговують лікувальні заклади. (ст. 37 Основ).

Наприклад, у своїй професійній діяльності лікар-практик несе, перш за все, цивільну, адміністративну й кримінальну відповідальність за порушення положень Основ законодавства України про охорону здоров’я стосовно громадян-пацієнтів: заняття фармацевтичною й медичною практикою без наявності відповідної ліцензії (ст. 17 Основ); несвоєчасне й неякісне забезпечення медичної допомоги (відповідають органи влади і спеціальні установи, а не лікарі як фізичні особи); ненадання медичної допомоги (ст. 39 Основ); порушення лікарської таємниці (ст. 40 Основ); порушення умов медичного втручання (ст.42-43 Основ); примус до здачі крові (ст. 46 Основ) та ін.

Для цивільної відповідальності застосовуються загальні норми Цивільного кодексу України про відшкодування завданої шкоди. Найбільш чітко встановлені межі кримінальної відповідальності медичних працівників.

Відповідальність за згаданими статтями реально настає лише за рішенням суду й відповідно до статей Кримінального кодексу України. Чинний Кримінальний кодекс України (КК України) в Розділі II «Злочини проти життя та здоров’я особи» містить статті, які передбачають відповідальність медичних працівників за злочини у сфері медичного обслуговування, що становлять небезпеку для життя й здоров’я людини. До цих злочинів відносяться: неналежне виконання професійних обов’язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131 КК України); розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної хвороби (ст. 132 КК України); незаконне проведення аборту (ст. 134 КК України); незаконна лікувальна діяльність (ст. 138 КК України); ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 КК України); неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140 КК України); порушення прав пацієнта (ст. 141 КК України); незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142 КК України); порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143 КК України); насильницьке донорство (ст. 144 КК України); незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145 КК України).

До медичних працівників, які здійснили професійні злочини, можуть застосовуватися різні види покарань – від штрафу до позбавлення волі. Основним чи додатковим покаранням медичних працівників може бути позбавлення права займатися професійною діяльністю. Каральна властивість цього виду покарання полягає в тому, що позбавляє засудженого його суб’єктивного права на вільний вибір певних занять протягом часу, зазначеного у вироку. Щодо термінів ув’язнення, то за дії (або бездіяльність) медичних працівників, що спричинили смерть пацієнта або інші тяжкі наслідки, передбачене обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Порада лікарям

Для захисту своїх прав як пацієнтам, так і лікарям необхідно досконало їх знати й уміло використовувати.

Лікарям і керівникам закладів охорони здоров’я всіх рівнів слід приділити увагу питанням правової захищеності й правової освіти медичного персоналу для запобігання судовим позовам. Необхідно організувати в медичних закладах систему контролю за наданням медичної допомоги. Це потрібно для визначення відповідності дій лікаря наказам, інструкціям, формулярам і стандартам лікування, затвердженим МОЗ України, і документального підтвердження всіх медичних дій щодо діагностики захворювання й лікування хворого і документального оформлення отримання згоди пацієнта на дії лікаря.

Практичному лікарю важливо знати, що найчастіше підставою для юридичних претензій є надання пацієнту медичної допомоги неналежної якості або вибір помилкового курсу лікування, що призводить до погіршення стану здоров’я пацієнта та/або подовження терміну лікування.

Поради пацієнтам

Право на доступ до інформації, право на вибір лікаря, право на конфіденційність, право на відшкодування збитків – це неповний перелік прав пацієнтів, які в Україні дуже часто порушуються. Щоб мати змогу захистити свої порушені права, треба про них знати.

При порушенні прав пацієнта лікувальної установи необхідно, насамперед, звернутися до районного, міського, або міськрайонного в місті чи обласного управління охорони здоров’я. Бо згідно зі ст. 7 та ст.8 Основ законодавства України про охорону здоров’я саме на них покладено контроль за додержанням прав людини у сфері охорони здоров’я. Факт завдання суттєвої шкоди здоров’ю або смерть пацієнта є підставою для звернення з відповідною скаргою до місцевої прокуратури, яка згідно зі ст. 6 та ст. 12 Закону України «Про прокуратуру» зобов’язана провести перевірку за фактом звернення. Статтею 55 Конституції України передбачена можливість судового захисту прав і оскарження неправомірних рішень, дій і бездіяльності медичних установ. Пацієнт має право на відшкодування в повному обсязі заподіяної здоров’ю шкоди.

Згідно зі ст. 1166 ЦК України майнова (матеріальна) шкода відшкодовується, якщо вона завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю правам, а також майну пацієнта. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується, якщо вона завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю за наявності вини лікаря або лікувального закладу. Шкода відшкодовується особою, яка її завдала. Це може бути як лікар, так і лікувальний заклад, що передбачено ст. 1172 ЦК України.

Щоб відстояти свої права, потрібно ретельно підготувати всі необхідні документи, які в судовому процесі можуть бути використані як докази провини лікаря. Це, в першу чергу, документи, що підтверджують стосунки з лікарем або лікувальним закладом (історія хвороби або виписка з неї, договір про надання медичної допомоги тощо). Але існує практика, коли історія хвороби може переписуватися буквально за ніч. І коли пацієнт через суд вимагав свою історію хвороби, щось довести вже було не можна (лікували як потрібно, чим потрібно і вчасно), навіть факт фальсифікації. Тому, як вихід, необхідно заздалегідь зробити запит історії хвороби, зняти з неї копію й зробити копії інших медичних документів. І тільки тоді можна порушувати питання про їх можливу фальсифікацію.

Медиками досить часто порушується законне право пацієнта на інформацію. Іноді, як вони стверджують, інформація може морально зашкодити хворому. Проте «право на медичну інформацію» записано в ст. 39 Основ законодавства України про охорону здоров’я, де зазначено обов’язок надання медичної інформації, в пункті «е» ст. 6, ст. 32. ст. 34 Конституції України, рішенні Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 року і ст. 23 Закону України «Про інформацію». У рішенні Конституційного суду проведено розмежування медичної інформації й лікарської таємниці, а також закріплено, що медична інформація про наявність ризику для життя й здоров’я хворого за своїм правовим режимом належить до конфіденційної, тобто інформації з обмеженим доступом. Але законом закріплено обов’язок лікаря інформувати членів сім’ї хворого чи його законного представника. Та ж норма закону передбачає, що аналогічно лікар діє тоді, коли пацієнт перебуває в непритомному стані.

Для підтвердження матеріальної шкоди необхідно збирати квитанції про сплату за лікування, призначене для ліквідування наслідків шкоди, яка була завдана здоров’ю пацієнта недбалими діями медичних працівників, або чеки за придбані ліки для проведення відповідного лікування. А також документи, що підтверджують витрати, пов’язані з необхідністю додаткового обстеження, діагностування або санаторно-курортного лікування, яке було призначено. Для доведення факту завдання моральної шкоди необхідно заручитися свідченнями родичів, друзів про наявність моральної травми, яка стала результатом порушення ваших прав, або медичною довідкою про погіршення стану здоров’я на нервовій основі (нервовий криз). Але як свідчить статистика судової практики, моральна шкода оцінюється нашими судами в межах різниці середніх витрат на лікування й сумою фактичного матеріального збитку й не перевищує 10-20 тис. грн.

Враховуючи певний арсенал засобів захисту своїх прав, який є у наших громадян, я б особисто радив пацієнтам при розгортанні будь-якого конфлікту не писати на лікаря скаргу й не погрожувати йому судом. Перш за все, треба зробити спробу вирішити це питання мирним шляхом. Бо інколи одне тільки знання пацієнтом закону допомагає перевести спілкування в конструктивне русло. Тож озброюйтеся знаннями, бо, як відомо, «хто попереджений, той озброєний», а відтак – і захищений.


Джерело: Адвокат ЮК «Шмаров та Партнери»
Прочитали: 5563 рази

Надрукувати Надрукувати    Переслати Переслати    В закладки В закладки


Читайте також:
  • 90% українців не довіряють вітчизняній медицині
  • В Україні створять реєстр юристів з медичного права
  • Лікарі не пояснюють пацієнтам їхні права
  • Загрозливі масштаби поширення хронічних хвороб нирок серед українців
  • Пацієнт має бути задоволений, а лікар – голодний і добрий?
    Повернутися назад
  •  Інше 

     Пошук в Google 

     Ваша думка 
    На Вашу думку найкращим індикатором якості медичного обслуговування є:
    Задоволення пацієнтів
    Задоволення медичного персоналу
    Показники смертності в медичних установах
    Технічне забезпечення медичних установ
    Свій варіант



    Всього голосів: 213
    Результати опитування

     Партнери 
    UniversalTrans.Info - Все про транспорт та суміжні послуги.

      Copyright © 2006 by Yuriy Trompak.